Cайт для вчителів-словесників і не тільки...
Неділя, 16.12.2018, 21:21
» Меню сайту
» Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 58
» Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Найвеличнішим, найпрекраснішим, всеохоплюючим почуттям, яке відчуває чи коли-небудь відчувала людина, беззаперечно є почуття любові. Любов надихає людину, окрилює її, надає сили жити, творити, здійснювати великі справи в ім'я любові... Цей перелік, здавалось би, можна продовжувати ще і ще... Не хотілося б повторитися, але любов буває різною: до батьків, до дітей, до України, до коханої людини. Хіба щось може більше ощасливити людину, ніж слова "Я тебе люблю!"? 

Тож хай кожен із нас якнайчастіше чує ці чудові слова від своїх рідних, близьких, учнів, просто незнайомих людей і не менше промовляє їх сам. І тоді обов'язково люди стануть добрішими, сонце - яскравішим, а життя - прекраснішим! 

 

Легенда про синівську любов

 

У краї барвінковім, 

Що Вкраїна зветься,

Є одна хатинка, 

там весело живеться.

У хатці тій матуся

З сином проживає:

Судить не беруся -

Всяке в них буває.

Та прийшло ось лихо

В хату веселеньку.

Стало в ній так тихо:

Захворіла ненька.

Хлопчик той Андрійко

(літ мав небагато)

Зронив сліз лиш двійко

І сказав завзято:

"Рідна моя ненько!

Матінко, матусю!

Не журись, рідненька,

Швидко я вернуся!

Кажуть старі люди,

Що десь є криниця.

Хто туди прибуде,

Набере водиці.

Та вода цілюща

Від недуг рятує.

Тільки пес там злющий

Воду ту чатує.

Я здолаю звіра,

Усе вийде, нене!

В мене свята віра -

Є любов у мене!"

І вклонився низько

Той малий хлопчина,

У руках - палиська,

На плечах - торбина.

І здалося мамі,

Що син вже не вдома,

Ніби лицар справжній

На коні гнідому.

І вже був не хлопчик

В білій полотнині,

А хоробрий воїн

З латами на спині.

Лиш сльозу зронила

Його хвора мама.

В путь перехрестила,

В чоло цілувала.

Ось Андрій сміливо

В путь важкий пустився.

Похиливсь журливо,

Богу помолився.

В серці нема страху,

Лиш любов синівська.

Дасть він псові маху,

Наче ціле військо!

;

І звернувся вчасно

До Природи діток,

Щоб світили ясно,

Не ламали віток.

"Вітре-вітровію!

Славний ти козаче!

Поможи хлопчині

Здолати невдачі.

Сонце ясночоле,

Золоте, привітне!

Будь зі мною поряд,

Душа ж моя квітне!"

Ось прийшов Андрійко

До криниці з чудом.

Там тих псів аж двійко

Вискалили зуби...

"Не боюсь вас, стражі,

Вас умить здолаю.

Бо я хоч і юний,

Віру в душі маю!"

Кинувся хлопчина

У вир з головою.

Його вірні друзі

Прикрили собою.

Сонце засвітило

Прямо псам у вічі.

Вітром закрутило

І стемніло ніччю... 

Коли все затихло,

Розійшлися хмари,

Пси лежали мертві,

Наче дві примари.

І Андрій безсилий

Піднімавсь із пилу.

Він згадав про маму -

Це додало сили.

Зачерпнув водиці,

відразу напився.

"Це чудо-криниця,

Враз я оживився!"

Біг Андрій додому,

Мчав, як на крилятах,

Бо йому ж одному

Маму рятувати!

І зраділа жінка,

Що зростила сина,

Засміялась дзвінко,

Як мала дитина.

Не пила ж водиці -

Враз здорова стала.

Ні, їй не потрібні

Вже ніякі чари.

Бо любов дитини

Дорожча за ліки,

А серце людини

Зцілює навіки!

2010

     

Вірші про природу

Вірші про Україну

Людина - це...

Вірші моїх вихованців

Трохи гумору

Моє покликання - Учитель

 

» Пошук
» Раджу завітати

» Вхід на сайт

Архів сайту

Нормативні документи


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Copyright MyCorp © 2018Зробити безкоштовний сайт з uCoz