Добігає до завершення черговий навчальний рік. Через два місяці шкільний дзвоник сповістить випускникам про початок самостійного життя. Перед учнями постає складне питання: куди йти вчитися? Одинадцятикласники впевнені: навчатися обов'язково потрібно. Їхнім молодшим товаришам (дев'ятикласникам) у цьому плані складніше, адже перед ними два шляхи, серед яких слід обрати один - продовжити навчання у школі чи "летіти з батьківського гніздечка". Що ж робити? Як вчинити правильно? Я, мама дев'ятикласника, теж у роздумах. Розумію, що саме моє рішення зіграє велику роль у подальшому житті мого сина. Він ще не досить самостійний, а тому повністю покладається на нас, батьків. Попереднє рішення ми спільно уже прийняли: десятий клас. Остаточно вирішимо після здачі ДПА. Що порадите мені та іншим батькам, чиї діти стоять перед таким важливим вибором?
За вікном - чудова пора різдвяних святок. Не є секретом, що в далекому минулому це була найулюбленіша пора для малечі, адже саме під час колядування чи щедрування вони могли отримати "фантастичні" солодощі - цукерки, горіхи, печиво. "Сучасні" дітлахи теж полюбляють ці свята, але більшою мірою через канікули, можливість відпочити. Деякі школярі продовжують традицію своїх предків і теж залюбки співають колядки або щедрівки, які вивчили на уроках української літератури чи, в кращому випадку, почули від бабусі. Що ж насправді "підштовхує" дітей до цього: бажання дотримуватися славних звичаїв чи прагнення (в певній мірі) до збагачення?
Ось уже через декілька днів до кожного у домівки "завітає" святий Миколай. Чомусь майже впевнена, що це свято з нетерпінням чекають і діти , і дорослі. Усім нам хочеться того світла, надії, радості, зрештою, подарунків, які "принесе" Чудотворець. Наші діти до якогось певного віку вірять у його існування, але це до якогось... Потім приходить розчарування... Як, на Вашу думку, можна якомога правдивіше пояснити, звідки беруться подарунки під подушкою? І в якому віці дитині буде менш болісніше дізнатися правду?
Три тижні поспіль я перебувала на курсах підвищення кваліфікації у Хмельницькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Якщо відверто, їхала без особливого бажання, просто знала: це потрібно до атестації. Мої сумніви і небажання зникли після першого ж дня перебування. Все просто чудово: високопрофесійний викладацький склад, пізнавальні лекції, "потрібні" семінарські та практичні заняття, цікаві колеги-слухачі курсів!
Час пролетів надзвичайно швидко! Сумно було прощатися. От хоч би ще тиждень-другий... Але усіх нас чекали наші учні, звичні справи, конкурси, конспекти, педради...
Я подумала: непогано було б курси проходити не раз на п'ять років, а, припустимо, через два роки, три... А як думаєте Ви? ... Читати далі »
