Ви помітили, як швидко летить час? А як блискавично минає літо? Зима? Можливо, сама Земля крутиться швидше, ніж колись, у далекому дитинстві?
Поспішаємо і ми. Куди? Чому? Чи не забагато запитань?
Відповідь напрошується сама: жити! Творити. Мріяти. Навчати і навчатися. Сперечатися. Спілкуватися... Хіба мало важливих справ?!
Але часто у цій швидкоплинній життєвій метушні так хочеться знайти бодай хвилинку, яку називаємо Натхненням. Цю хвилинку я обов'язково знаходжу (без цього просто неможливо!), беру олівець, аркуш паперу і, впорядковуючи хаотично розкидані у голові думки, намагаюся написати щось близьке серцю, таке рідне...
|
Сокровенне...
Дитинством пахне матіола коло хати, І чорнобривців - цілий ряд густий... Дбайливо садить їх в городі мати. І я неначе той, малий...
Неначе вперше вибіжу на стежку, Роса сріблиться біля мокрих ніг. Он батько викосив в траві мережку, Ну а вчорашнє сіно склали в стіг.
Ще сонний погляд мружить сонце, Туман легенький стелиться за тин. Здалося: цілий світ уміститься в долоньці, І я на цілім світі лиш один!
Та ні! Зі мною мама й тато, Зі мною друзі, сонце і ставок. Хіба для щастя треба щось багато?! Хіба не щастя - рахувать зірок?
...І лиш тепер я знаю, що життя - то школа, Найбільше щастя - це донька й синок... Ох, медово пахне в мами матіола І чорнобривців запашних рядок. 2012
|
 |
