Сокровенне...
Дитинством пахне матіола коло хати,
І чорнобривців - цілий ряд густий...
Дбайливо садить їх в городі мати.
І я неначе той, малий...
Неначе вперше вибіжу на стежку,
Роса сріблиться біля мокрих ніг.
Он батько викосив в траві мережку,
Ну а вчорашнє сіно склали в стіг.
Ще сонний погляд мружить сонце,
Туман легенький стелиться за тин.
Здалося: цілий світ уміститься в долоньці,
І я на цілім світі лиш один!
Та ні! Зі мною мама й тато,
Зі мною друзі, сонце і ставок.
Хіба для щастя треба щось багато?!
Хіба не щастя - рахувать зірок?
...І лиш тепер я знаю, що життя - то школа,
Найбільше щастя - це донька й синок...
Ох, медово пахне в мами матіола
І чорнобривців запашних рядок.
2012
|