Так склалися обставини, що цьогорічне навчання змінилося зі звичного, "шкільного" на навчання на відстані (даруйте за тавтологію). Проаналізувавши ситуацію, ми побачили, що перший тиждень карантину ні учні, ні їхні батьки, ні навіть педагоги не розуміли, що взагалі відбувається, як організувати з користю час, відведений на незаплановані канікули. Згодом ситуація стала налагоджуватися, і розпочався процес так званого дистанційного навчання. І, як у народі кажуть, понеслось! У меню шкільних (персональних) сайтів з'явилися сторінки "Дистанційне навчання", які зарясніли величезною кількістю завдань (а раптом скажуть, що мало завдаю?). Відповідальні учні у "творчому" тандемі з батьками, старшими братиками чи сестричками, родичами почали опановувати непросту науку. А у той же час електронні скриньки учителів стали наповнюватися світлинами учнівських зошитів. Проце ... Читати далі »

У попередньому дописі йшлося про ЗНО для учителів. Наразі з'явився новий термін - "сертифікація". Цьогоріч "перші пішли". Враження найрізноманітніші: від байдужості до глибокого розчарування. Чому ж такий широкий "діапазон" думок у педагогів - і початківців, і досвідчених знавців справи? А чи готові до такого серйозного кроку самі організатори? Багато хто вважає такий іспит банальним приниженням гідності сучасного вчителя (не є таємницею ні для кого, що це приниження коливається від морального до матеріального). А можливо, ми боїмося не справитися із завданнями? І відразу хочеться крикнути: "Справимся!". Постійний девіз спрацьовує: треба - зробимо! Згодні? 

Термін "ЗНО" останнім часом став у нашому повсякденні надто частим. Згодна, це крок молоді у майбутнє, здійснення мрій, самореалізація... Але з недавнього часу з'явилися думки про перевірку знань серед "сіячів вічного, мудрого".  Трохи бентежить, чи не так? Ні-ні, мене зовсім це не лякає, але... З якою метою? Зрозуміло, учитель має бути завжди на висоті, на крок вперед від інших. У свій час ми складали іспити, і, повірте, це було непросто. Школу життя ми пройшли, досвід маємо. Цього замало? Мабуть, так. На душі залишається осад приниження, навіть недовіри. Більш, ніж впевнена: справимся на всі  200! Якщо "це" справді не чутки, то точно кожен із нас доведе свою педагогічну майстерність та компетентність. Успіхів усім нам, друзі! Однодумців прошу висловити свою точку зору.

"Соняшник", "Патріот", "Кенгуру", "Колосок".... Так, їх справді багато. Участь беруть усі бажаючі. Якщо дитина "бажає", батькам потрібно виділити деяку суму грошей. А якщо школа небагаточисельна, то це ще додаткові витрати. Учні пишуть завзято, стараються (адже це коштує грошей!), а в результаті отримують сертифікати, заздрісні погляди однокласників, у кращому випадку - закладку чи календарик.  З цього приводу побутують різні думки: по-перше,  грошей ніколи не буде, а от нові знання, нові враження потрібні будуть завжди; по-друге, на урок за розкладом не іду, а буду працювати за конкурсними завданнями.  Що думають ваші діти?

Той, хто має хоч яке-небудь відношення до школи, з нетерпінням і тривогою чекає на зміни, які відбудуться в освіті у 2017 році. Вони торкатимуться багатьох аспектів шкільного життя. А чи це потрібно? Чи "готова" зараз школа жити по-новому? А, можливо, все так погано, і ці зміни  просто необхідні. Хочеться почути вашу думку.

Непомітно добігають до кінця зимові канікули, прикрашені бенгальськими вогнями, серпантином, з незабутнім запахом хвої та мандаринів. Попереду - останній для цьогорічних випускників навчальний семестр і найважливіше - зовнішнє незалежне оцінювання. Звідусіль тільки і чути про його важливість, необхідність, обов'язковість. А чи справді ЗНО має бути обов'язковим для усіх без винятку випускників? Чи потрібне воно учневі, рівень навчальних досягнень якого є початковим і який аж ніяк не планує втупати до вузу? Точки зору щодо питання ЗНО різноманітні. Хотілося б почути думку колег, батьків, самих одинадцятикласників з цього приводу. 

Ось уже п'ятнадцятий рік поспіль у День української писемності та мови українці беруть участь в акції "Радіодиктант національної єдності". Мета диктанту - пропагування грамотності, підтримка та вшанування державної мови як духовного потенціалу нації. Особисто я є активним учасником акції. Мені цікаво перевірити свій рівень грамотності, вкотре відчути себе учнем. З цього приводу чути протилежні думки. Як вважаєте ви? Пишемо чи не пишемо?

Напередодні офіційного свята -  Дня захисника України - від людей старшого віку чула деякі нарікання щодо "нового" свята, яке відзначатиметься 14 жовтня. Виходить, традиційне до недавніх подій  улюблене багатьма 23 лютого відійшло у небуття? Вітчизна, яку захищали наші батьки, дідусі, "зникла"? Цікаво, чи "звикнуть" до нового "чоловічого" свята українці старшого покоління? Хотілося б знати вашу думку щодо цього.

Минув перший осінній день, але літня спека не поспішає відходити. Люди, стомлені витівками природи, ховаються у затінки, будівлі. Ось попереду мене пройшов гурт старшокласників.  Молоді, веселі, сповнені сил, вони ділилися враженнями від літніх канікул (не бачилися майже три місяці!). Але мою увагу привернув не надто культурний молодіжний сленг, ні, а саме одяг декількох дівчат.  Одягнені вони були у затерті джини, лосини та ... вишиті сорочки, які "лежали" на тілі якось неохайно, до того ж, по-моєму, були на два розміри більші, ніж потрібно. Я чомусь була вражена. Виникає питання: хіба так має виглядати майбутнє покоління нашої України? Хіба тут сорочка є символом жіночої краси, чистоти, скромності? Як на мене, то це далеко не ... Читати далі »

"Ура, канікули!" - так завтра емоційно вигукне більшість школярів, їх батьків і, як не дивно, учителів. Черговий марафон, довжиною у дев'ять місяців, пройдено. Попереду погідні сонячні дні. І нова проблема: який відпочинок для дітей буде найбільш корисний? Власне, мої діти категорично відмовляються "кудись" їхати. Яке ж рішення прийняти? Де дитина зможе гарно і головне - безпечно провести довгождані літні канікули?