|
Тихенько ніч згортає простирадла,
Яскравий місяць хмару відхиля.
І зірочки постали рівно, складно...
Ще мить - й світанок небо затуля.
В цей самий час з'явилось чудо.
Ні, не просто чудо. Чудо із чудес.
Найбільше чудо на землі - це Люди.
Вони з'явилися нізвідки, із небес.
Людино, ти Прекрасна!
Прекрасна тим, що Досконала.
Чого ж ти часто так Нещасна?
Хіба ти для нещасть з небес постала?
Коли Щаслива ти, Людино,
То ангели співають дзвінко,
Сіяє кольорами та стежина,
Якою йдеш ти, Чоловік чи Жінка.
Коли нещастя наступа (крий Боже!),
Відразу гаснуть і зірки, і місяць.
Тут і згадати це негоже,
Але вже в небі "інші" тісто місять...
В цей час з'являється Людина Сильна,
Поборе труднощі, здолає горе.
Й до Бога, й до людей прихильна,
Молитви ж полікують серце хворе.
|
Поглянь: у небі зірочка з'явилась,
В небесні шати оповита.
Маленька ще, лиш народилась,
Але вже знаєм, що Талановита.
Талант цей їй дарує сонце,
Сузір'я, що її колише, - із кришталю.
Чи точно із кришталю? Може, сон це?
За це я перед Богом свічку ставлю.
З маляти виростає Особистість,
Із нею поряд дар цей Божий.
Чи, може, куплений - о ницість?!
Життя все розпізнати зможе...
Людино, ти буваєш різна:
Щаслива і чомусь Нещасна,
Талановита, Сильна, Грізна
І в той же час така Прекрасна!
Горить запалена тобою свічка,
Твоїми справами тече ріка буття...
Тож будь, Людино, на землі ти Вічна,
А будеш ти, то буде і життя!
2015
|
