|
Тихенько ніч згортає простирадла, Яскравий місяць хмару відхиля. І зірочки постали рівно, складно... Ще мить - й світанок небо затуля. В цей самий час з'явилось чудо. Ні, не просто чудо. Чудо із чудес. Найбільше чудо на землі - це Люди. Вони з'явилися нізвідки, із небес. Людино, ти Прекрасна! Прекрасна тим, що Досконала. Чого ж ти часто так Нещасна? Хіба ти для нещасть з небес постала? Коли Щаслива ти, Людино, То ангели співають дзвінко, Сіяє кольорами та стежина, Якою йдеш ти, Чоловік чи Жінка. Коли нещастя наступа (крий Боже!), Відразу гаснуть і зірки, і місяць. Тут і згадати це негоже, Але вже в небі "інші" тісто місять... В цей час з'являється Людина Сильна, Поборе труднощі, здолає горе. Й до Бога, й до людей прихильна, Молитви ж полікують серце хворе. |
Поглянь: у небі зірочка з'явилась, В небесні шати оповита. Маленька ще, лиш народилась, Але вже знаєм, що Талановита. Талант цей їй дарує сонце, Сузір'я, що її колише, - із кришталю. Чи точно із кришталю? Може, сон це? За це я перед Богом свічку ставлю. З маляти виростає Особистість, Із нею поряд дар цей Божий. Чи, може, куплений - о ницість?! Життя все розпізнати зможе... Людино, ти буваєш різна: Щаслива і чомусь Нещасна, Талановита, Сильна, Грізна І в той же час така Прекрасна! Горить запалена тобою свічка, Твоїми справами тече ріка буття... Тож будь, Людино, на землі ти Вічна, А будеш ти, то буде і життя! 2015
|
